16 липня 1990 року Україна зробила вагомий крок на шляху до здобуття незалежності – Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Компартійна верхівка, шукаючи вихід із глибокого застою, що охопив СРСР на початку 1980-х, розпочала косметичний ремонт режиму, відомий як «перебудова». Однак паростки свободи швидко зробили процес неконтрольованим, і радянська імперія стала тріщати по швам.

Весною 1990-го проголосила незалежність Литва, готувалися до цього Латвія і Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Бурлила і Україна. Набирав силу Рух, швидко множилися інші демократичні і патріотичні організації. Українська Міжпартійна Асамблея взагалі прямо на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки (на кінець 1990 року було зареєстровано близько 3 мільйонів осіб). Національно-визвольний рух українців швидко набирав обертів, в авангарді якого перебували 125 депутатів «Народної Ради» – національно-демократичної опозиції у Верховній Раді. Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на ХХVІІІ з’їзді прийняла резолюцію про державний суверенітет. Це суперечило політиці центру, однак дозволяло компартійному керівництву утримати владу в республіці.

Прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет (355 голосів «за», 4 «проти», 1 «утримався») стало важливим елементом процесу державотворення. В самому документі суверенітет трактувався як «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». І хоча мова не йшла про вихід із складу СРСР (передбачалося, що принципи Декларації будуть використані для укладання нового союзного договору), однак насправді українська Декларація про суверенітет, на відміну від того ж таки російського, стала фактично програмою побудови незалежної держави. А серед її співавторів були і народні депутати з Чернігівщини Тетяна Яхеєва та Сергій Семенець, а також Левко Лук’яненко, який балотувався до Верховної Ради від Івано-Франківщини.

Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом». Єдиним джерелом влади визначався народ України. У міжнародних відносинах декларувався постійний нейтралітет і дотримання трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Українці мали безпосередньо укладати договори з іншими державами. Зрештою майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.

Прийняття Декларації про державний суверенітет мобілізувало українські патріотичні сили, які чинили тиск на владу з метою виконання Декларації, втілення в життя її положень і принципів. Так, у Чернігові 2 вересня 1990 року пройшов загальноміський мітинг національно-демократичних організацій. Резолюція мітингу, зачитана Валерієм Сараною, констатувала, що після 16 липня «гомін волі несеться від Чорного моря до зелених Карпат», а в другому пункті недвозначно закликалося до «Негайного приведення Конституції України у відповідність до Декларації про суверенітет». Українські патріоти серед іншого вимагали підняти над будинком міськвиконкому синьо-жовтий прапор, повернути площі Куйбишева історичну назву Красна площа, перейменувати вулиці Ворошилова, Свердлова, Куйбишева, Урицького на честь діячів українського національного відродження.

6 жовтня 1990 року друга конференція Чернігівської крайової організації Народний Рух України закликала всі демократичні сили України «забути свої політичні програми на певний час і об’єднати зусилля в одному напрямку – дати відсіч наступу апарату КПРС, домагатись втілення в життя Декларації про державний суверенітет України».

Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи (239 осіб), Декларації не було надано статус конституційного акту. Разом із тим до Конституції УРСР були внесені статті, що проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для наповнення Декларації реальним змістом.

День проголошення Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. А її перша річниця ознаменувалася велелюдними урочистими мітингами і демонстраціями по всій Україні. Комуністи також святкували річницю Декларації – покладанням квітів до пам’ятників Леніну.

І саме Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року, заклавши підвалини нової української Конституції та основних законів.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті