Почесні громадяни Менського району

Звання «Почесний громадянин Менського району» є найвищою відзнакою територіальної громади Менського району, засноване рішенням районної ради від 04 вересня 2014 року Про звання «Почесний громадянин Менського району» з метою відзначення громадян, які зробили значний особистий внесок у розвиток економічної і соціальної сфери Менського району, у збагачення національної, інтелектуальної і культурної спадщини, досягли визначних успіхів у державній, громадській та інших сферах діяльності.

30 березня 2016 року районна рада прийняла рішення № 74 "Про присвоєння почесного звання", відповідно до якого звання «Почесний громадянин Менського району» присвоєно загиблим в АТО воїнам – жителям Менського району (посмертно) з метою увіковічення пам’яті, за мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового обов’язку під час захисту територіальної цілісності та недоторканості країни:

Народився 30 вересня 1992 року у місті Мена Чернігівської області.

Після закінчення школи вступив до Конотопського політехнічного технікуму Сумської області. Здобув вищу освіту у Конотопському політехнічному інституті.

З 21 серпня 2013 року приступив на контрактну військову службу у частині А 1815 (селище Гончарівське Чернігівського району) механіком — водієм танка.

Загинув 22 серпня 2014 року внаслідок попадання снаряду в танк під час виконання бойового завдання у районі селища Біле Лутугинського району Луганської області. Похований у місті Мена Чернігівської області.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Бурлак Микола Михайлович народився 9 квітня 1987 року у с. Стольне Менського району Чернігівської області.

Закінчив Стольненську середню школу та Чернігівський учбово-курсовий комбінат корпорації «Укрбуд».

З квітня 2005 по травень 2006 року проходив строкову військову службу у Збройних Силах України.

З квітня 2008 по квітень 2011 року проходив військову службу за контрактом у смт Гончарівське Чернігівського району за військовою спеціальністю «Механік-водій».

З травня 2013 по липень 2014 року проходив службу за контрактом у 13-й окремий аеромобільний батальйон 95-ої окремої аеромобільної бригади у м. Житомирі.

З 4 червня 2014 року брав участь в антитерористичній операції в Донецькій області. Служив старшим стрільцем 95-ої окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ.

Загинув 19 липня 2014 року у бою у складі штурмової групи по знищенню бойовиків у районі міста Лисичанськ Луганської області.

Похований у селі Стольне Менського району Чернігівської області.

Указом Президента України №873/2014 від 14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився 23 лютого 1992 року у місті Мена Чернігівської області.

У 2010 році закінчив Менську ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка.

Протягом 2010-2012 років навчався у Чернігівському професійно-технічному ліцеї № 18 за спеціальністю «Муляр-штукатур».

Строкову військову службу проходив у складі 36-ої окремої бригади берегової оборони (селище Перевальне Сімферопольського району АР Крим).

Працював робітником ТОВ «Мена ПАК».

Мобілізований до лав Збройних Сил України 28 квітня 2014 року.

Молодший сержант 13-го окремого мотопіхотного батальйону (1-а окрема танкова бригада).

Загинув від снайперського вогню 19 лютого 2015 року під час відходу українських військ з міста Дебальцеве Донецької області.

Похований у місті Мена Чернігівської області.

Указом Президента України № 103 від 21 березня 2016 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився 7 жовтня 1993 року у місті Мена Чернігівської області.

У 2009 році закінчив Менську ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка.

Того ж року вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, після закінчення якого навчався у Київському національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут».

Навчання у виші перервав у зв’язку з подіями на Майдані, був активним учасником Революції Гідності.

З початком військових дій на сході України пішов у лави добровольчого батальйону «Айдар».

Під час боїв був поранений, але від госпіталізації відмовився.

Загинув 31 січня 2015 року внаслідок розриву снаряду під час виконання бойового завдання по охороні ТЕЦ міста Щастя Новоайдарського району Луганської області.

Похований у місті Мена Чернігівської області.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився 8 серпня 1992 року у місті Мена Чернігівської області.

Навчався у Менській ЗОШ І-ІІІ ступеня ім. Т.Г. Шевченка. У 2010 році закінчив Сосницький професійний аграрний ліцей та здобув професію електрозварника ручного зварювання; водія автотранспортних засобів.

З квітня 2011 по квітень 2012 року проходив строкову військову службу у Збройних Силах України в/ч А 3251. За військовою спеціальністю — командир автомобільного відділення. Одержав звання молодшого сержанта.

При проведенні першої хвилі мобілізації був призваний 19 березня 2014 року до лав Збройних Сил України.

З 24 липня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Служив старшим навідником 2-го гаубичного самохідно-артилерійського взводу 3-ої гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини В 1688.

Загинув 9 серпня 2014 року в ході ведення бою за селище Челюскінець Лутугинського району Луганської області.

Похований у місті Мена Чернігівської області.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився 7 листопада 1970 року у селі Подище Прилуцького району Чернігівської області.

Працював на Чорнобильській АЕС, проживав у місті Славутичі Київської області.

Добровольцем вступив на військову службу 16 червня 2014 року (військова частина В 3027, с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області).

Старший розвідник, сержант 3-го відділення 2-го взводу резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.

Загинув 20 серпня 2014 року під час бою біля міста Іловайськ Донецької області.

Похований у селі Киселівка Менського району Чернігівської області.

Указом Президента України № 892 від 27 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народився 24 вересня 1982 року у селі Митченки Бахмацького району Чернігівської області.

У 2000 році закінчив навчання у Киселівській ЗОШ І-ІІІ ступенів Менського району.

У 2007 році одружився та виїхав на постійне місце проживання до міста Щолкіно (АР Крим).

У зв’язку з захопленням Криму Російською Федерацією у березні 2014 року переїжджає до села Киселівка Менського району.

Перед мобілізацією працював на будівельних об’єктах міста Києва.

Мобілізований 11 лютого 2015 року Менським районним військовим комісаріатом та направлений у місто Рівне в учбову частину для проведення військових навчань та проходження бойового злагодження.

Рядовий, номер обслуги протитанкового артилерійського розрахунку ІІ взводу роти вогневої підтримки військової частини В 2304.

Загинув 3 серпня 2015 року від отриманих осколкових поранень під час мінометного обстрілу в умовах двостороннього вогневого контакту, у районі м. Горлівка Донецької області.

Похований у селі Киселівка Менського району Чернігівської області.

Указом Президента України № 553 від 22 вересня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

29 вересня 2016 року районна рада прийняла рішення №165 "Про присвоєння почесного звання", яким присвоїла звання «Почесний громадянин Менського району» Зубковській Оксані Володимирівні, українській легкоатлетці, заслуженому майстру спорту, триразовій паралімпійській чемпіонці на Паралімпійських іграх у місті Пекін (2008 року), місті Лондон (2012 року), місті Ріо-де-Жанейро (2016 року).

Народилася 15 липня рід 1981 року в Мені Чернігівської області.

Навчалася у Менській ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Т.Г. Шевченко. Займатися спортом почала після виховної години, коли класний керівник Ірина Гетьман запросила на зустріч з учнями тренера спортивного товариства «Колос» Надію Таратухіну.

Чотири роки тренувалася під керівництвом Надії Таратухіної. Уже в десятому класі двічі виконала норматив кандидата в майстри спорту зі стрибків у довжину і висоту, завоювала звання чемпіонки України у своїй віковій категорії, встановила новий рекорд області серед дорослих в стрибках у висоту, подолавши 1 м 75 см. Після цього два рази його покращувала і довела до 1 м 83 см.

Важливою виявилася перемога в стрибках в довжину на Всеукраїнських сільських спортивних іграх. Одночасно з врученням золотої медалі тренер Валерій Грядунов запросив Зубковську на навчання до Броварського спортивного інтернату, на що вона погодилась.

На чемпіонаті світу 2007 року в Бразилії перемогла в стрибках в довжину, за що і отримала золоту медаль і звання майстра спорту міжнародного класу.

Через рік завоювала золото в стрибках в довжину на Паралімпіаді в Пекіні і встановила світовий рекорд - 6 м 28 см, на Іграх в Лондоні повторила свій успіх, поліпшивши рекорд до 6 м 60 см. Крім того, вона ще три рази вигравала чемпіонат світу зі стрибків у довжину: у 2011 році в Туреччині (стала також в призером срібним на 100 бігу м), в 2013 році у Франції, в 2015 році в Катарі. Стала чемпіонкою на Паралімпійськіх іграх у місті Ріо-де-Жанейро у 2016 році.

23 грудня 2016 року районна рада прийняла рішення № 206"Про присвоєння почесного звання", яким присвоїла звання «Почесний громадянин Менського району» Ільчишину Олександру Михайловичу, учаснику АТО, роки життя - 20.06.1989 - 23.08.2015, проживав у м.Мена, помер від отриманого 9 серпня 2014 року важкого поранення внаслідок підриву на міні бронемашини.

Народився 20 червня 1989 року у місті Мена Чернігівської області.

Закінчив Менську районну гімназію, у 2007 році - Сосницький професійний аграрний ліцей.

У 2007-2008 роках проходив строкову військову службу у Збройних сил України.

Мобілізований до лав Збройних сил України у березні 2014 року.

З 18 березня по 19 травня 2014 року служив стрільцем відділення охорони Менського районного військового комісаріату.

З 19 травня 2014 року — солдат, кулеметник мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу 41-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-2».

Брав участь у визволенні Слов’янська, Красного Лиману та Попасної.

9 серпня 2014 року отримав важке поранення внаслідок підриву на міні бронемашини.

Проходив лікування у Харківському госпіталі, травматологічному відділенні Київського шпиталю. Згодом був направлений на реабілітацію в Ірпінський госпіталь Київської області.

2 вересня 2014 року, після складної операції, впав у кому.

Помер 24 серпня 2016 року, не приходячи до свідомості, вдома, у місті Мена.

Похований у місті Мена Чернігівської області.

12 червня 2018 року районна рада прийняла рішення № 369"Про присвоєння почесного звання", яким за вагомий внесок у розвиток охорони здоров’я Менщини, за багаторічну активну громадську діяльність, що сприяла підвищенню ролі та авторитету району присвоїла звання «Почесний громадянин Менського району» (посмертно) Хомрачу Петру Петровичу, головному лікарю Менської центральної районної лікарні, роки життя - 13.07.1954 - 16.03.2018, проживав у м.Мена.

Народився в місті Мена 13 липня 1954 року. В 1977 році закінчив Полтавський медичний стоматологічний інститут за спеціальністю «Лікувальна справа».

Вся його трудова діяльність проходила в Менській центральній районній лікарні. Він пройшов шлях від посади рядового лікаря, заступника головного лікаря до керівника закладу.

У 2001 році завдяки своїм гарним організаторським здібностям, професійно-компетентним якостям Петро Петрович був призначений на посаду головного лікаря.

Під його керівництвом Менська центральна районна лікарня стала взірцем серед районних лікарень Чернігівської області: проведено реконструкцію приміщень та відділень, придбано сучасне медичне обладнання, збудовано житловий будинок для медиків.

У січні 2007 року Менська центральна районна лікарня отримала вищу акредитаційну категорію, яку успішно тричі підтвердила - у 2009 році, у 2013 та 2016 роках.

За підсумками проведеної роботи у 2011 році першою в області Менська центральна районна лікарня отримала диплом ВООЗ ЮНІСЕФ «Лікарня, доброзичлива до дитини». У 2016 році зазначений статус було підтверджено.

Петро Хомрач неодноразово обирався депутатом Чернігівської обласної ради, Менської районної та міської рад.

За значний особистий внесок у розвиток охорони здоров’я, впровадження сучасних методів діагностики та лікування, високий професіоналізм 2007 році був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Помер 16 березня 2018 року.

Похований у місті Мена Чернігівської області.

20 вересня 2018 року районна рада прийняла рішення № 380 "Про присвоєння почесного звання Молодшому М.П.", яким за вагомий внесок у розвиток декоративно-прикладного мистецтва, багаторічну сумлінну працю в галузі освіти присвоїла звання «Почесний громадянин Менського району» Молодшому Михайлу Парфентійовичу, 12 жовтня 1923 року народження, жителю смт Березна, народному майстру декоративно-прикладного мистецтва, учаснику бойових дій, інваліду війни І групи.

Народився 12 жовтня 1923 року в селищі Березна. Закінчив 9 класів.

7 листопада 1943 року пішов на фронт. У грудні 1943 року був двічі поранений. Воював до закінчення війни. Додому повернувся 16 січня 1946 року.

Має нагороди «За взяття Берліна», «70 лет освобождения Беларуси» та ювілейні медалі.

Після війни закінчив курси землевпорядників. Працював у Ріпках і складав топографічні карти. Займався малюванням, художнім ліпленням,столярною справою. Цей талант та бажання передати своє вміння дітям надихнув його на вчителювання. Михайло Парфентійович йде працювати учителем трудового навчання у Ріпкінську школу.

Із 1961 року із сім`єю проживає у Березні. Працює вчителем трудового навчання у Березнянській школі–інтернат, а потім в середній школі.

Малював ікони до іконостасу Домницької та Гусавської церкви.

Захоплення інкрустацією соломкою принесло Михайлу Парфентійовичу звання народного майстра декоративно-прикладного мистецтва. За понад чверть століття педагогічного стажу не пам’ятає й року, щоб його роботи не брали на якусь виставку – в Москві, тоді ще Ленінграді, Києві, Чернігові. Є його вироби і за кордоном.

20 вересня 2018 року районна рада прийняла рішення № 381 "Про присвоєння почесного звання Гайдамаці А.В.", яким за вагомий внесок у розвиток декоративно-прикладного мистецтва, багаторічну сумлінну працю в галузі освіти присвоїла звання «Почесний громадянин Менського району» Гайдамаці Анатолію Васильовичу, 09 червня 1939 року народження, уродженцю с.Волосківці Менського району, народному художнику України, лауреату Державної премії ім.Тараса Шевченка, заслуженому діячу мистецтв України, члену-кореспонденту Національної академії мистецтв України, члену Національної спілки художників України.

Народний художник України, лауреат Державної премії ім. Шевченка, Заслужений діяч мистецтв України. Головний художник Меморіального комплексу «Музей Великої Вітчизняної війни». Член-кореспондент Національної академії мистецтв України, Національної спілки художників України. Мешкає в Києві. Член творчого об'єднання «Погляд».

Є автором оформлення Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця (1977–1988), музеїв М. Островського у Шепетівці (1979), М. Коцюбинського в Чернігові (1982–1983), Т. Шевченка у Києві (1984–1987), літературного музею в Одесі (1984–1985), філії Центрального музею В.І. Леніна (1980-1982) (зараз — «Український дім»); художнього вирішення інтер'єрів банку «Україна» в м. Києві (1994), інтер'єрів адміністрації культурного центру «Росія» в Харбіні (1997, Китай), церкви Святої Трійці (1998–1999, Македонія), художнього оформлення Національного музею «Чорнобиль» у Києві (1994–1996). Створив живописний цикл «Розп'яття» (1988–1990), учасник проекту «Музей катастроф на водах» тощо.

Анатолій Гайдамака - учасник українських та міжнародних виставку Швеції, Данії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині та ін

Народився 9 червня 1939 року у селі Волосківці Менського району Чернігівської області.

Закінчив 1961 року Харківське художнє училище, 1967 року - Московське вище художньо-промислове училище (фах «Монументально-декоративне мистецтво»).

Протягом1967–1971 рр. працював художником-архітектором інституту «Київпроект». З 1995 — головний художник Меморіального комплексу «Музей Великої Вітчизняної війни».

З травня 2001 року — член Академії мистецтв України.

Протягом грудня 2005— жовтня 2006 рр. був позаштатним Радником Президента України.

Член Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка. Член Народного Союзу «Наша Україна».

Із 1971 року член Національної спілки художників України.

1989 року Анатолію Гайдамаці присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України». Лауреат премії Ленінського комсомолу (1980), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1985). Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1982), князя Ярослава Мудрого V ступеня (січень 2009 року). 1998 року присвоєно почесне звання «Народний художник України».