Немає щастя без свободи,

свободи без самоврядування,

самоврядування без конституційності,

конституційності без моралі,

й жодного з цих великих благ – без сталості й ладу.

Американський політолог Клінтон Россистор

07 грудня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла Закон України «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування». З того часу 7 грудня відзначалось як День місцевого самоврядування – професійне свято всіх, хто працює в сільських, селищних, міських, районних і обласних радах, а також тих, хто представляє багатотисячний загін народних обранців – депутатів місцевих рад.

Можна сказати, що це свято сягає корінням у часи Київської Русі, коли вільні громадяни вибирали представників своїх інтересів і наділяли їх владними повноваженнями. В Конституції Пилипа Орлика 1710 року було закріплено принцип визнання місцевого самоврядування, а пізніше – в Конституції УНР 1918 року. В радянські часи цей принцип заперечувався, так як він суперечив централізованому характеру радянської держави.

Велику роль в становленні і розвитку самоврядування багатьох демократичних держав і України зокрема відіграє міжнародний пакт, що має назву «Європейська хартія місцевого самоврядування», прийнятий 15 жовтня 1985 року в м.Страсбург. Нині Хартія має велике значення для України, як незалежної держави, де інститут місцевого самоврядування був на протязі 70 років заборонений і тепер його відновлення відбувається зі значними зусиллями і проблемами. 15 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Хартію, яка, таким чином стала частиною національного законодавства.

Термін - «самоврядування» - ми чуємо щодня, усі ніби то розуміють його значення, але часто не можуть дійти згоди у суперечках про найпростіше. Сьогодні це не просто термін, це найближча до людей ланка влади, це школи і дитсадки, сільські дороги і житлово-комунальне господарство, лікарні і будинки культури. Зрештою, це право і можливість кожного брати участь в управлінні місцевими справами. На жаль, самоврядування як елемент громадянського суспільства в Україні є відносно слабким, і перебуває у стані «постійної реформи». Всі розуміють, що реформувати необхідно, але далі слів (а то й навіть глобальних проектів, програм та концепцій) справа не заходить.

Самоврядування — це цивілізований спосіб організації соціального та економічного життя в суспільстві, який свідчить про довіру вільних громадян до обраних делегатів місцевих рад. В Україні вважається, що цей вид управління є народним, оскільки саме народ делегує повноваження. Сьогодні на органи місцевого самоврядування покладена велика відповідальність за соціально-економічний стан територіальних громад, за благополуччя їхніх жителів, за створення комфортних умов для проживання людей.

Життя підтверджує, що не може бути справжньої демократії без порядку, держави – без належного контролю, а повноцінного самоврядування – без необхідного обсягу повноважень і матеріально-фінансових ресурсів.

І сьогодні ми бачимо: поки що місцеве самоврядування з одного боку є владою найближчою до людей, а з іншого боку – неначе сторонній спостерігач без ресурсів і повноважень.

Але альтернативи реформування місцевого самоврядування в Україні, передачі йому повноважень з адекватними ресурсами немає. Україна має бути державою самоврядних громад.