28 жовтня наша держава відзначачила 74-ту річницю вигнання німецьких нацистів зі своєї території і вшанувала воїнів, які ціною неймовірних зусиль повернули тоді на нашу землю мир та надію на краще життя.

Наступ радянських військ на українських фронтах розпочався восени 1943 року. Це був доленосний і трагічний час: у ході наступальних операцій на території України обірвалися життя трьох мільйонів воїнів. Вони були різними за національністю, освітою, походженням, та всіх їх об’єднувало одне — нестримне прагнення перемогти загарбників, щоб повернути людям право на життя й свободу.

Ми глибоко вдячні та низько вклоняємось усім борцям з нацизмом. Серед них тільки у Червоній армії СРСР воювало 7 мільйонів наших співвітчизників (3,5 мільйона з них загинуло), ще понад чверть мільйона вояків — у лавах інших армій антигітлерівської коаліції, в Українській повстанській армії — 100 тисяч бійців. Загалом український народ втратив у тій війні від 8,5 до 10 мільйонів своїх синів і доньок.

Не стала щасливим винятком у тій трагедії і доля Чернігівщини. В області з населенням менше двох мільйонів жителів тільки протягом 1941-го було мобілізовано до лав Червоної армії 10% населення — майже 200 тисяч осіб. Після вигнання нацистських окупантів у 1943 році — ще 167 тисяч осіб. На фронтах війни загинуло 134,5 тисячі наших земляків.

У цілому ж за роки німецько-радянської війни чисельність населення нашої області скоротилася на 506 тисяч осіб. Страшні і непоправні втрати.

11465 жителів Менського району боролися з ворогом на фронтах Другої світової війни, 7079 із них не повернулися додому, віддали своє життя за Вітчизну.

Більше 5500 чоловік нагороджені бойовими орденами та медалями. Серед них три Герої Радянського Союзу: Лишафай Петро Іванович (смт Березна),посмертно- Осипенко Іван Степанович (с.Максаки), Сапоненко Іван Федорович (с.Гусавка). Вони, офіцери Радянської Армії, загинули смертю хоробрих в кінці січня 1945 року при форсуванні річки Одер в Німеччині.

Нелегким було життя і тих, хто залишився на окупованій ворогом території.

В нашому районі під час окупації гітлерівці та їхні помічники поліцаї знищили 965 мирних жителів, 1282 чоловіки було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Особливо лютою розправа над населенням міста була взимку 1941-1942 років, коли до Мени прибули гестапівці. В Мені під час окупації було спалено 40 дворів, вбито 278 чоловік, найбільше невинних жертв лягло у могилу обіч шляху, що йде на с. Куковичі.

Страшне злодіяння здійснили нацисти в селі Домниця, де 29 листопада 1941 року від їх рук загинуло 90 дітей-інвалідів - вихованців Домницького дитбудинку.

Здавалося б, нестерпний біль та масштаби трагедії мають назавжди закарбуватися у людській пам’яті і стати пересторогою від її повторення, та знову знайшлися діячі, що прагнуть переділу Європи, зазіхають на українську територію. І знову українці, а серед них і чимало менян змушені боронити свою землю зі зброєю в руках.

І вже сучасні герої-нащадки переможців нацизму своєю звитягою, мужністю та патріотизмом дають нам привід пишатися і вірити, що Україна переможе, збереже свою волю, єдність і незалежність та здобуде нарешті мирне і щасливе майбутнє для усіх своїх громадян.