Щороку, 15 лютого, православною церквою відзначається світле релігійне свято Стрітення. А 23 роки тому, у 1989 році, саме у цей день останній солдат колишнього Радянського Союзу згідно з наказом командування, покинув багатостраждальну землю республіки Афганістан. Відповідним Указом Президента України саме ця дата була визначена Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Після Другої світової війни вихідці з України брали участь у війнах і військових конфліктах у 26-ти країнах світу, де гідно і мужньо виконували інтернаціональний обов'язок.

Серед таких воїнів і Данилівський сільський голова Скляр Влодимир Віталійович, якому вручено цього дня пам'ятний знак "Честь і слава".

Взявши слово, звертаючись до учасників зібрання, він сказав такі слова: " Хоч це і неможливо, але я багато б віддав за те, щоб мої загиблі друзі жили і зараз..."

Володимир Віталійович розповів про деякі епізоди з часів війни.

У 1980 році уродженець села Данилівка, випускник Менської середньої школи ім. Шевченка вирішив стати прикордонником. У 1984-му закінчив Алма-Атинське училище прикордонників. Служив заступником начальника застави у Туркменістані, яка охороняла 42 кілометри кордону. Аж поки у 1987 році не перевели до Таджикистану, до спеціального прикордонного загону. Вже у 1987-му його нагородили медаллю "За бойові заслуги". Тоді, хоч як не важко було служити в Афганістані, але бойовими нагородами не розкидалися. Приміром, ордена Червоної Зірки удостоювали здебільшого тих, хто поліг у бою. Володимир Скляр отримав цю нагороду навіть не будучи пораненим.

- Наша група проводила операцію зі знищення банди моджахедів, - пригадує ветеран. - Два вертольоти, після нанесення бомбових ударів, вилетіли на обстеження позицій і потрапили під вогонь противника. Машини було збито, екіпаж однієї загинув, а командира і штурмана іншої ми врятували. За той бій мене і нагородили орденом Червоної Зірки.

До 1990 року Володимир Скляр служив у Пянджі начальником застави. А потім знову укомплектували десантно-штурмову групу І направили вже у Закавказзя - на охорону кордону Азербайджану та Вірменії. Допомагати лінійним заставам. Через півроку повернули до Таджикистану, де служив у мотоманевровій групі Московського погранзагону. Але Союз розвалився, у Таджикистані почалася громадянська війна, ніхто не міг гарантувати безпеки сім'ям офіцерів, та й сенс служби втратився. Тому у квітні 1992-го Володимир Скляр звільнився у запас, хоча залишалося два місяці до присвоєння звання майора.

Прибувши до рідного міста, півроку служив у Менській виправній колонії, а потім у райвідділі міліції, в останні роки - оперативним черговим - помічником начальника Менського райвідділу внутрішніх справ. У 1998 році вийшов на пенсію.

У 2006-му Володимира Скляра обрали сільським головою рідної Данилівки, а в 2010-му - вдруге. Він немало зробив і робить для соціально-економічного розвитку рідного села, полегшення життя його жителів. А ще він проводить активну роботу з патріотичного виховання серед школярів - бере участь у шкільних заходах, організовує відвідування та особисто підтримує рідних загиблих афганців.

...їх пішло з району 130, додому повернулися в домовинах п'ятеро: Анатолій Бурковський, Володимир Жила, Петро Мордашко, Сергій Титовський та Валерій Яцухно. Падали хлопці на чужій землі. З ними пішло у небуття чиєсь щастя, з ними загинули їхні ненароджені діти, земля прийняла море материнських сліз. Позаторік на стінах шкіл, де вчилися воїни-афганці, встановлено меморіальні дошки. Щороку, у день виведення радянських військ з Афганістану, в районі проводять мітинги та шкільні лінійки, вшановуючи пам'ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів.